З початку 19 століття до наших днів

Єврейські архітектори Дніпра

Самуїл Віленський: вікова таємниця "Асторії"

Один із найзагадковіших архітекторів, які практикували в Катеринославі на початку 20 століття. Довгий час про його існування навіть не було відомо, споруджені за його проектами будинки приписувалися іншим архітекторам. Особливо примітний випадок із готелем "Асторія", автором проекту якого довгий час вважався найвідоміший архітектор міста Олександр Красносельський.

Авторство "Асторії" та ще 2 об'єктів несподівано розкрилося завдяки невеликій брошурі 1914 року, яка потрапила до рук дніпровських істориків відносно недавно. У тому році в Катеринославі місцеві архітектори та інженери організували Першу архітектурно-мистецьку виставку, за результатами якої було складено каталог об'єктів. Серед відомих дослідникам прізвищ, таких як Олександр Красносельський, Дітріх Тіссен та інші, навпроти проекту готелю "Асторія" значилося зовсім нове ім'я - С.В.Віленський.

Підготував Євген Шнайдер, 01.2023

Джерела:
- Валентин Старостін. Дніпровська міська енциклопедія
- Валентин Старостін. Архітектор Віктор Естрович
- Сообщество Екатеринославъ - Днепропетровск
- Олександр Волок Архітектор Самуїл Віленський
- Максим Кавун. "Кто построил Асторию?" Недвижимость в движении, 2010
- Максим Кавун. Банк под императорской короной
- Максим Кавун. Тайны Днепра: Набережной 85 лет!
- Игорь Родионов. Днепропетровские зодчие: люди-легенды. Запорожье: "Привоз принт", 2013
- Игорь Родионов. Евгений Яшунский: корона над Днепром. Запорожье: "Привоз принт", 2019
- Информатор. Жилые массивы: как зарождался "Парус"
- Информатор. Как выглядит весенний жилмассив Покровский
- Информатор. Как в Днепре выглядит ж/м Красный Камень
- Спільнота "Архітектор О.Л. Красносельський" Генріх Львович Швецько-Вінецький
- Библиотека им. Некрасова. Московский Архитектурный Мир. Выпуск третий
- Городок. Архитектурный брутализм Днепра
- Living. Il nuovo Atlante di Phaidon sul Brutalismo

Фото:
Євген Шнайдер

Дніпро, 2016 - 2023

Повернутися до прогулянок по Дніпру та карти пам'яток


Готель "Асторія"		Реклама готелю "Асторія"

Згодом вдалося з'ясувати його ім'я – Самуїл – завдяки його сину, письменнику та журналісту Езрі Віленському. Російська Єврейська Енциклопедія наводить дані про Езру Самуїловича Віленського, який народився в Катеринославі в сім'ї архітектора в 1902 році. Важко припустити, що мова могла йти про якогось іншого архітектора-однофамільця.

У 2022 р. у метричній книзі синагоги за 1902 рік знайдено запис про народження Езри Віленського, завдяки якому вдалося дізнатися повне єврейське ім'я та походження його батька: Шмуйла (Шмуель)-Гершон Біньямінович Віленський, міщанин Уваровичського товариства Гомельського повіту Гомельської області, Білорусь)

Цікаво, що Езра Віленський (1902–1944) також був досить примітною особистістю. Він брав участь у першій радянській високоширотній експедиції на криголамі "Садко" у 1935 році, у 1937 році - у висадці першої у світі експедиції на дрейфуючу станцію "Північний Полюс" під керівництвом Івана Папаніна, через рік - в евакуації членів цієї експедиції. Учасник Другої світової (зокрема оборони Одеси). Нагороджений орденами та медалями.

Онук архітектора Марк Езрович Віленський (1926-1996) закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин, але роботу за спеціальністю не отримав через єврейське походження. У результаті він став письменником-гумористом, спеціалізуючись на політичних памфлетах про... ізраїльських агресорів.

Але повернемось до архітектора Віленського. Крім "Асторії", достовірно відомо про ще 2 його проекти.
У 1910-1911 роках було збудовано 4 корпуси Першого Катеринославського домобудівного товариства (так звані "Дома ПЕДО" - Первое Екатеринославкое Домостроительное Общество) на вулиці Козачій (зараз Староказацька). Триповерхові будівлі зведені у стилі модерн, у кожному були 3-х та 6-кімнатні квартири, холодильник, пральня, котельня. Будинки ПЕДО стали першим у місті аналогом сучасного ОСББ.

В одному з корпусів 19 жовтня 1918 року народився відомий єврейський поет Олександр Галич (Олександр Аронович Гінзбург), на його честь на стіні будівлі встановлено меморіальну дошку.


Колишні будинки ПЕДО	Будинки ПЕДО, 1916	Меморіальна дошка О.Галичу

Третій об'єкт Віленського збудований у 1912 році на розі вулиць Козачої (сучасн. Староказацька) та Садової (сучасн. Фабра) - прибутковий будинок Андріївських, один з найелітніших житлових комплексів Катеринослава. За даними катеринославського адреса-календаря за 1915 рік, сам архітектор також проживав у цьому будинку.
У 1920-ті роки колишній будинок Андрієвських було передано комсомольській комуні. Серед інших мешкав тут і відомий радянський поет єврейського походження Михайло Свєтлов (справжнє прізвище Шейнкман).


Прибутковий будинок Андрїєвських	Самуїл Віленський працював лише у стилі модерн

Самуїл Віленський працював у стилі раціонального модерну. Особливості його стилю дозволили сучасним дослідникам припустити, що Віленський є автором декількох інших будівель, архітектори яких наразі невідомі: прибуткові будинки Бабушкіна (Катерининський проспект), Мойсеєва (Тиха вулиця), Золотаревського (Гостинна вулиця), Губергріца (Козача вулиця), Іванова (Провіантська вулиця), Бабицького (Олексіївська вулиця), Сухотинського (Первозванівська вулиця), Грановського (Катерининський проспект), Штромберга (Катерининський проспект), Еля (Олексіїнківська вулиця), торгових корпусів Троїцького базару. Але це лише припущення.
Найрозкішніші з цих будівель, на жаль, не збереглися.

Доля архітектора у післяреволюційні роки невідома. Ця сторінка історії поки що чекає на своїх дослідників.


Будинок Штромберга праворуч, будинок Ґрановського зліва	Прибутковий будинок Бабушкіна	Прибутковий будинок Іванова

Прибутковий будинок Сухотинського	Прибутковий будинок Еля	Прибутковий будинок Бабицького

Олександр Гінзбург: (не)вдалий експеримент

Олександр Маркович Гінзбург – один з найвідоміших архітекторів Харкова, справжній гуру модерну. У 1909 році саме він став переможцем конкурсу на найкращий проект клубу для Катеринославських Громадських Зборів – єврейського аналога Повітового земства, місця "тусовки" єврейської еліти міста.

Громадські збори придбали ділянку на вулиці Воскресенській, 6. У 1912 році для Клубу було зведено незвичайну будівлю в модерністському стилі, ще невідомому широкому загалу в той момент. Його називали "першим хмарочосом Катеринослава". Олександр Гінзбург, який працював у Харкові виключно у стилі модерн, мабуть, вирішив поекспериментувати, і полігон для цього вибрав подалі від рідного міста. Сьогодні ми можемо сказати, що експеримент вдався – будівля є однією з архітектурних родзинок Дніпра. Але в момент здачі об'єкту замовник, мабуть, згадував архітектора "незлим тихим словом".


Філармонія ім. Леоніда Когана	Клуб Громадських зборів, вид із двору, 1913	Філармонія, вид з двору, 2019

Віктор Естрович: дебют під імператорською короною

Віктор Абрамович Естрович - ще один відомий зодчий міста Харків, який працював у різних стилях, від неокласицизму до ар-деко та конструктивізму. Так само, як і Гінзбург, в Катеринославі він відзначився єдиною спорудою. Але на відміну від Олександра Марковича, який будував тут свій об'єкт як уже відомий і іменитий архітектор, проект катеринославського відділення Санкт-Петербурзького комерційного банку став дебютним для молодого інженера Естровича.

UPD. Вже за радянських часів Віктор Естрович розробляв проекти поліклінік у різних містах - Миколаїві, Донецьку, а також у Дніпропетровську. Таким чином, у 1927 році у місті з'явився другий об'єкт архітектора - поліклініка Рабмеду на Воронцовському (Мануйлівському) проспекті.


Санкт-Петербурзький комерційний банк, поч. ХХ століття	Будівля Нацбанку на вул. Воскресенській, 2019	Поліклініка 9 лікарні на Мануйлівському проспекті

Революційне використання залізобетону та нових технологій зіграло злий жарт із Клубом - у приймальній комісії були відсутні нормативи, згідно з якими будівлю можна було приймати в експлуатацію. Тільки в 1913 році було нарешті отримано дозвіл на часткове використання будівлі, але повністю вона так ніколи і не використовувалася за призначенням.

У серпні 1914 року, після початку Першої Світової, в Російській імперії було введено заборону на азартні ігри та "сухий закон". Громадські збори залишилися без основної частини доходів, і так і не змогли погасити взятий на будівництво кредит. У 1916 році будівля була продана за борги.

У 1919 році обговорювалася ідея передачі будівлі для розміщення Єврейського політехнічного інституту, головою опікунської ради якого був Мойсей Болоховський. Він же з 1913 року очолював Раду старшин Громадських зборів. До конкретної дії справа, однак, не дійшла.

Сьогодні будівля не втратила зв'язку з єврейською історією міста. У ньому розміщується міська філармонія, яка носить ім'я знаменитого скрипаля, уродженця Катеринослава Леоніда Когана.

Олександр Гінзбург після війни був головою єврейської громади міста Харків. Помер у 1949 році.

Олександр Маркович Гінзбург

Віктор Абрамович Естрович

У 1909 р. Санкт-Петербурзький міжнародний комерційний банк придбав ділянку на вулиці Воскресенській, 13, під будівництво місцевої філії. На конкурсі проектів переміг столичний архітектор Лішневський, але з незрозумілої причини правління банку обрало проект, який навіть не подавався на конкурс - архітектора-початківця Віктора Естровича. Будівля була зведена в 1912 році, і до сьогодні не змінила свого функціонального призначення - тут розташовується відділення Національного банку України. Частково втрачений за радянських часів декор у вигляді ваз та герб Санкт-Петербурга було відновлено у 2006 році.

Після дебютного успіху Віктор Естрович переселився до Харкова, де став затребуваним архітектором як у 1910-х роках, так і за радянських часів. Багато його об'єктів є пам'ятками архітектури.

Віктор Абрамович Естрович загинув під час окупації Харкова; разом із дружиною та тисячами інших євреїв він був розстріляний у Дробицькому яру у 1941 році.

Несподівано виявилось, що не збереглося жодних фотографій самого архітектора. Для встановлення меморіальної дошки на одному з об'єктів Естровича в Харкові в 2015 році скористалися малюнком олівцем, який по пам'яті зробив інший єврейський архітектор Олександр Лейбфрейд.

Цікаво, що існував ще один проект Олександра Гінзбурга, розроблений ним у Катеринославі – будинок Гальперіна. Але цей проект з якихось причин не був реалізований, і навіть точно не відоме місце ймовірного будівництва. Ескіз було надруковано у щорічнику "Московський Архітектурний Світ. Випуск третій" за 1914 рік.

Проект будинку Гальперіна в Катеринославі

Генріх Швецький-Вінецький розробляв також проекти інших вишів: Хіміко-технологічного інституту на вулиці Лагерній (суч. пр. Гагаріна, 8; споруда у стилі конструктивізм була перебудована у 1950-х рр.) та Металургійного інституту на цій же вулиці (пр. Гагаріна, 4; у 1953 р. корпус також перебудований, але початкові риси проглядаються).

Генріх Швецький-Вінецький: на крилах конструктивізму

Генріх Львович (Генох Левікович) Швецький-Вінецький – корінний катеринославець. Народився у 1901 році, у 1920 розпочав навчання на інженерному факультеті Катеринославського єврейського політехнічного інституту. Після ліквідації політеху продовжив навчання у Петроградському інституті цивільних інженерів, трудову діяльність розпочав там же, у Ленінграді.

Генріх Швецький-Вінецький

У 1927 році Швецький-Вінецький повернувся до Дніпропетровська і почав викладати архітектуру у Вечірньому робочому будівельному технікумі, утвореному фактично на базі колишнього єврейського політеху. У технікум перейшов весь викладацький склад політеху, що дозволило 1930 року підвищити статус навчального закладу до Будівельного інституту. Швецький-Вінецький став одним із засновників кафедри архітектури.
Паралельно працював у проектних організаціях. З 1934 року очолював Архітектурну майстерню №2 (майбутній інститут "Дніпроцивілпроект") і став провідним архітектором міста.
З 1937 року – член Всеукраїнського правління Спілки радянських архітекторів.

Архітектор працював у популярному тоді та "ідеологічно правильному" стилі конструктивізм. Один з найкращих його творів – корпус рідного Інженерно-будівельного інституту на вул. Чернишевського, 24а, прозваний у народі "Будинок-літак". Будівля з напівкруглим фасадом справді нагадує фюзеляж літака. Цікаве рішення застосовано і в інтер'єрі: замість сходів Швецький-Вінецький запроектував внутрішній пандус.


Інженерно-будівельний інститут, 1930 рік		Будівельна академія сьогодні

У 1933 році за проектом Швецького-Вінецького на вул. Дзержинського (сучасна Вернадського) було споруджено міський стадіон "Динамо", зруйнований згодом під час війни. На його місці у 2000-х роках. іншим єврейським архітектором, Олександром Дольником, запроектовано житловий комплекс "Амфітеатр", що в плані нагадує стадіон.

1935 року за проектом Генріха Львовича було створено унікальний відкритий Зелений театр у парку Шевченка. Під час війни Зелений театр сильно постраждав та більше не відновлювався, але його сліди можна побачити і сьогодні.


Металургійний інститут, 1934 рік	1950-ті роки	Сучасність

Ще один цікавий проект архітектора – елітний житловий комплекс на розі проспекту Карла Маркса та Жовтневої площі (зараз пр. Яворницького та пл. Соборна), призначений для інженерів, викладачів ВНЗ та директорів великих підприємств. Він отримав назву "Будинок Спеціалістів" і був зведений у 1935 році все в тому ж стилі конструктивізм. У цьому будинку мешкав і сам Генріх Львович.
Під час війни будинок було зруйновано та відновлено згодом уже у формах сталінського неокласицизму.

У жовтні 1937 року за "антирадянську діяльність" Швецького-Вінецького звільняють із Будівельного інституту, але подальших репресій не було. Більше того, на початку 1938 року з нього знімають звинувачення та поновлюють на роботі.

Під час війни Швецький-Вінецький працював в евакуації у Вірменії. 1944 року він повернувся до Дніпропетровська і очолив кафедру архітектури в рідному інституті, паралельно отримавши призначення на посаду головного архітектора міста. Проте за рік Генріх Швецький-Вінецький переїхав до Львова, де також обійняв посаду головного архітектора.
Помер у 1965 році, похований на Личаківському цвинтарі.


Зелений театр, довоєнне фото	Його сліди можна побачити у парку і сьогодні


Будинок Спеціалістів, 1935 р. З колекції Н. Бусигіної	Нині він виглядає так	Фрагмент стели родини Швецького-Вінецького на Личаківському цвинтарі

Йосип Каракіс: галерея типових шедеврів

Якщо вже ми говорили про харківськіх "варягів", то не можна не згадати і легенду Київа, "маестро українського конструктивізму" Йосипа Юлійовича Каракіса. І хоча особисто він у Дніпропетровську, мабуть, не був, але за розробленим Каракісом типовим проектом тут зведено кілька будівель. Йосип Юлійович після війни займався типовими проектами шкіл, лише до 1980-х років у СРСР за проектами Каракіса збудували понад 4000 шкільних будівель. Але є одна унікальна розробка, яку треба віділити окремо.

Ще до війни архітектор розробив незвичайний проект житлових будинків – галерейного типу. При будівництві цих будівель виходило економити до 15% коштів. У нових будинках Каракіса вхід до квартир здійснювався через відкриту галерею, а не як звичайно - через під'їзд, а сходи розташовувалися в торцях. У 1950-х роках два такі будинки звели й у Дніпропетровську, на вулиці Титова, 8. Вони стали однією з архітектурних родзинок міста.


Галерейні будинки Каракіса

Марк Шнеєрсон: рятівник чудотворної ікони

Після війни місто лежало в руїнах. Одним з тих, хто зробив величезний внесок у відновлення Дніпропетровська, став єврейський архітектор Марк Борисович (Мордехай бен Борух) Шнеєрсон.

Марк Шнеєрсон у 1939 році закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, здобув спеціальність інженера. Але почав свій професійний шлях не відразу.

У 1941 р. розпочалася війна між Німеччиною та СРСР. Шнеєрсон пішов добровольцем на фронт, де став сапером. Спочатку рядовим, потім – командиром взводу, командиром роти. Закінчив бойовий шлях у званні майора, начальником інженерної служби дивізії. Дійшов до Берліна, його розпис є на Рейхстагу. Дві контузії, тяжке поранення, 2 ордени та 14 медалей.

Але найцікавіший факт його військової біографії - нагородження медаллю "За бойові заслуги". Нагороду від маршала Конєва єврей Шнеєрсон отримав за порятунок... ікони! Марк Борисович особисто розчистив замінований німцями костел, у якому знаходилася польська національна реліквія - чудотворна ікона "Матка Бозка Ченстоховська", написана, за переказами, апостолом Лукою.

Архітектор Марк Шнеєрсон. Фото з книги І. Родіонова "Дніпропетровські зодчі"

Після війни Марк Шнеєрсон екстерном складає іспити за спеціальністю «архітектура» і приступає до роботи в інституті «Дніпроцивілпроект», спочатку рядовим архітектором, потім - начальником відділу та головним архітектором проектів. Завдяки йому було відновлено багато зруйнованих пам'яток архітектури - таких, як будинок Бродського (реконструйований під Гіпромез), будинок Кузьмицького (музичне училище) та інші.

За його проектами збудовано безліч будівель. Архітектурний стиль повоєнного часу був передбачуваним - радянська неокласика.

Пізніші роботи архітектора виконані у стилях, що відповідали епохам – від стриманого проекту 16 лікарні на пр. Б.Хмельницького до новаторського проекту корпусу Медичної Академії на Соборній площі.

Корпус Медакадемії, напевно, можна вважати найкращою та найнезвичайнішою роботою архітектора Шнеєрсона. У 1984 р. на республіканському конкурсі він отримав диплом 1-го ступеня і потім експонувався на Всесоюзному огляді найкращих творів архітектури у Москві.

Цікаво, що Шнеєрсон був не єдиним євреєм серед творців цього грандіозного на той час об'єкта. Головним конструктором виступив Борис Медгауз, а спроектувати інтер'єр центрального холу Марк Борисович запросив молодого архітектора Павла Нірінберга.

З 1964 року Марк Шнеєрсон працював викладачем у Дніпропетровському монтажному технікумі, де очолив експериментальну архітектурну майстерню.

Марк Борисович Шнеєрсон помер у 2010 році, похований у Дніпрі.


Європейська площа, 1а. Цей будинок Шнеєрсон спроектував, тут і мешкав	Проспект Нігояна, 23	Проспект Яворницького, 109


Лікарня №16	Новий корпус Медакадемії

Павло Нірінберг: вітрила Перемоги

Небагато архітекторів Дніпра удостоїлися того, що на їхню честь назвали міські вулиці. Володимир Самодрига, Олександр Красносільський... і двоє єврейських архітекторів, які творили в різний час і за зовсім різних обставин. Але про все по порядку.

Павло Рафаїлович Нірінберг народився у Вінниці, але йому довелося стати провідним архітектором Дніпропетровська у 1970-1980 роках. Нірінберг працював 1963-66 гг. у Красноярську, а у 1967 переїхав до Дніпропетровська і був призначений на посаду головного архітектора проектів інституту "Дніпроцивілпроект".

В умовах "типового" безликого радянського будівництва, де обов'язковими матеріалами для всіх був збірний залізобетон та плитка "кабанчик", Павло Нірінберг зумів проявити індивідуальність і стати автором знакових об'єктів міста.

А роботою, яка принесла Нірінбергу всесоюзну славу, став проект житлового масиву "Перемога". Будівництво розпочалося у 1968 році.

Забудова цього мікрорайону була новаторською для Радянського Союзу. Два житлові масиви – Мандриківський та Лоцманський, які колись були старовинними поселеннями Мандриківка та Лоцманська Кам'янка (Лоц-Кам'янка), побудовані на намивних грунтах; тоді це був грандіозний технологічний прорив. Саме тут з'явився перший у місті універсам, перші хмарочоси, безліч об'єктів інфраструктури та навіть кінотеатр "Салют".
У 1975 р. масив отримав загальну назву "Перемога".

У 1983 р. група архітекторів – авторів "Перемоги" на чолі з Павлом Ніринбергом (О. Хавкін, Н. Розанов, Є. Яшунський, С. Зубарєв, М. Кудрявський, А. Щербакова та інші) удостоїлася Державної премії СРСР у галузі архітектури, а житловий масив занесений до списків пам'яток архітектури союзного значення.

Цікавий момент згадувала Тетяна, дочка архітектора:
"Добре пам'ятаю, як ми сиділи за сніданком, і тато їв свою улюблену смажену картоплю. Ми з мамою помітили, що на великій плоскій тарілці він задумливо розкладав вилкою якийсь незрозумілий візерунок... З картоплі" соломкою" він викладав планування майбутнього житлового масиву Перемога..."

Ті самі хмарочоси збудовані безпосередньо за проектом Павла Рафаїловича, і в народі отримали назву "Свічки Нірінберга". Будівництво також велося новаторським методом "ковзаючої" опалубки з монолітного керамзитобетону.
Висотки стали приводом для великого скандалу: ні в Москві, ні в Києві на той момент ще не було будівлі заввишки 28 поверхів, і голова облвиконкому В.Бойко отримав на горіхи від партійного керівництва за "самодіяльність". Але все ж таки будівництво дозволили.

Початковий проект був розроблений київськими архітекторами та передбачав 5 висоток, але Нірінбергу вдалося відстояти своє бачення об'єкта. У результаті було заплановано 3 будинки по 28 поверхів. Перший здали в експлуатацію в 1979 році, друга "свічка", побудована в 1986, з технічних причин виявилася 26-поверховою, а третя так і залишилася тільки в проекті, під неї встигли влаштувати лише фундамент.
Цікаво, що у довіднику "Пам'ятники історії та культури Української РСР" за 1987 рік, де яскраво описувався новаторський мікрорайон, говорилося: "...Головну роль у структурі масиву відведено групі з 3 висотних будівель, розташованих на початку масиву". Поспішили...

Архітектор Павло Рафаїлович Нірінберг


"Свічки" Нірінберга	Висотки видно практично з будь-якої частини міста	Павло Нірінберг з макетом висотки

Ще одним цікавим задумом Павла Ніринберга, що став візитівкою "Перемоги", були огорожі балконів будівель у вигляді вітрил. Цю конструкцію архітектор вигадав спеціально, з метою запобігання кустарному самовільному склінню балконів мешканцями.
Допомогло це не дуже, але ідея настільки сподобалася іншим архітекторам, що огорожі-вітрила почали з'являтися у різних районах міста. Нірінберг поскаржився на порушення авторських прав головному архітектору міста Зубарєву, і копіювання вітрил припинилося. Тим не менш, їх і сьогодні можна побачити в районі вулиці Робочої та житлового масиву "Червоний Камінь".

Окрім "свічок" і вітрил, житловий масив знаменитий ще й... "Китайською стіною"! Це найдовший житловий будинок в Україні, довжиною понад 800 метрів. Тут вперше у місті було запроектовано дворівневі 4-х кімнатні квартири.


Вид на Перемогу з ж/м Сокіл	Огородження - вітрила	"Китайська стіна"

Ще один унікальний об'єкт авторства Павла Нірінберга - будівля міського цирку. Радянський уряд масово впроваджував у виробництво збірний залізобетон, використовувати інші матеріали було фактично неможливо. А покриття всіх подібних будівель, що існували на той час, будувалися у вигляді купола, що можна наочно побачити в будівлі старого цирку навпроти Озерки. Але Нірінберг ухвалює сміливе рішення: покриття нового цирку проектується у вигляді шатра, що дозволило в рази покращити акустику приміщення. У СРСР ще довгий час не було подібних аналогів залізобетонного шапіто.

Окрема тема - внутрішні конструкції будівлі. За спогадами архітектора Анатолія Єжова, який працював із Нірінбергом, вони радилися з провідними цирковими артистами того часу. Син знаменитого фокусника Еміля Кіо навіть розкрив деякі секрети батькових трюків, і архітектори змушені були підписати спеціальний папір про нерозголошення...

Радилися і з іншими артистами цирку - відомим клоуном Юрієм Нікуліним, першою в СРСР дресирувальницею хижаків Іриною Бугримовою, наїзником Каримом Заріповим. Свої побажання висловила також гімнастка Раїса Немчинська, але виступити у новій будівлі не встигла. У 1975 році вона зірвалася з трапеції під час виступу саме у Дніпропетровську, в будівлі старого цирку.

А своїм улюбленим дітищем Павло Нірінберг називав Кінолекторій - театр, який став своєрідним спадкоємцем Зеленого театру у парку Шевченка. Незвичайна підвісна конструкція даху, крізь який ростуть дерева, також була покликана покращити акустику споруди.
І задум удався! Незабаром після відкриття у Кінолекторії проходив Всесоюзний конкурс радянської пісні, перемогла в ньому дехто Тамара Гвердцителі. Згодом в одному з інтерв'ю знаменита вже на той час артистка зізналася, що перемогти їй допомогла чудова акустика споруди. Чому ця акустика не допомогла іншим – історія замовчує).


Новий цирк	Кінолекторій

І, звичайно ж, варто згадати "найголовнішу" будівлю міста - виконком. Його будівництво почало плануватись ще на початку 1973 року, але за проект довгий час ніхто не хотів братися. Причин цьому безліч: всілякі обмеження з боку партійних чиновників (у т.ч. такі, що здаються зараз смішними - наприклад, міськвиконком має бути нижчим за старшу за "ієрархією" будівлю обласного комітету партії), обране місце передбачало порушення історичної забудови тощо.

Папка з ввідними даними припадала пилом на столі у Ніринберга. В якийсь момент директора "Дніпроцивілпроекту" П.Завалинича викликали "нагору" для звіту, але звітувати було нема про що. Десь знайшовся акварельний нарис-пропозиція студента, майбутнього архітектора М.Омельченка, на якому було зображено щось напівкругле. Потрібно було показати начальству, що робота почалася, і малюнок, який спочатку ніхто всерйоз не сприймав, засвітився у вищих колах. Таким чином було визначено форму майбутньої будівлі.

Розпочалася робота над проектом. Якось Павло Нірінберг прималював до увігнутої напівкруглої будівлі його дзеркальне відображення, і в плані об'єкт став схожим на метелика. Так його жартома і називали в робочій групі.

Однією з оригінальних ідей архітектора була "прозора зала" - концепція, описана у французькому журналі "Сучасна архітектура". Зала засідань у міській ратуші однієї з європейських країн мала повністю прозорі стіни, щоб містяни могли спостерігати за роботою своїх депутатів. Нірінберг вирішив відтворити цю концепцію у Дніпропетровську. Чи варто говорити, що то була революційна ідея для СРСР?

Було виготовлено пінопластовий макет будівлі, і в кабінеті у Павла Ніринберга зібралася вся робоча група та керівництво інституту, також запросили "батьків міста". Архітектор пояснював усі переваги новаторського підходу, але начальство не оцінило. Голова міськвиконкому Віктор Бойко, який завжди лояльно ставився до Нірінберга, мовчки взяв у руки скальпель і вирізав прозору залу засідань із центрального фасаду будівлі...

Подейкують, що Нірінберг вирішив красиво помститися, і на фасаді будівлі спеціально зашифрував своє прізвище - 2 величезні літери "Н" ненав'язливо на це натякають. Але це лише легенда...

5-та графа теж псувала життя архітектору в Радянському Союзі. Якось він входив до групи, яка розробляла у Верхньодніпровську проект пам'ятника Щербицькому, голові Компартії УРСР. Коли пам'ятник було встановлено, прізвища Нірінберга серед авторів не було. Йому прямо сказали: єврейське прізвище у списку недоречне.

У 1998 році архітектор емігрував до США, де продовжував займатися професійною діяльністю.
Павло Рафаїлович Нірінберг помер у Нью-Йорку у 2008 році. У рідному Дніпрі на честь архітектора було названо вулицю, яка веде до збудованого ним цирку (колишня вул. Бауманна). У 2019 році на будівлі на проспекті Яворницького, 117, де проживав Павло Нірінберг, встановлено меморіальну дошку.


Мерія-метелик на Google Maps	За легендою, на фасаді мерії Нірінберг зашифрував свої ініціали	Меморіальна дошка на будинку, де мешкав архітектор

Олександр Дольник: цитадель Месії

Другим єврейським архітектором, на честь якого назвали вулицю у Дніпрі, став Олександр Теодорович Дольник. Про Дольника можна сказати, що це людина, яка надала місту сучасного вигляду. Найвідоміші споруди Дніпра зведені за проектами компанії "Дольник і Ко".

Архітектор Олександр Теодорович Дольник

Найвідомішим об'єктом Дольника, мабуть, можна назвати житловий комплекс "Крутогірний" на вул. Вернадського, який у народі отримав назву "Башти". Два хмарочоси, що нагадують ракети, свого часу стали найвищими спорудами Дніпра; їх добре видно із різних частин міста, особливо з лівого берега.
Поруч із Баштами Дольником збудовано ЖК "Амфітеатр", що в плані нагадує стадіон - як ми пам'ятаємо, розташований він на місці колишнього стадіону "Динамо".


"Башти" хоч уже й не найвищі, але добре помітні з лівого берега	Башти та Амфітеатр. Фото dp.informator.ua

З примітних об'єктів Дольника можна відзначити комплекси на Катеринославському бульварі (ТЦ "Босфор", що нагадує турецький мінарет, і ступінчаста "Каскад-плаза"), і на Січеславській набережній (ЖК "Амстердам", що архітектурно копіює старовинну забудову столиці Нідерландів; яскравий різнокольоровий ЖК "Фестивальний")


Ліворуч Амстердам, праворуч Фестивальний, за ним видно Башти	Босфор	Каскад-плаза

Назви об'єктів Олександра Дольника майже завжди характеризують сам об'єкт, або місцевість. Щоправда, іноді виходить якось дуже нехитро: споруда у формі пасажу отримала назву "Пасаж", а будівля-атріум - відповідно, "Атріум".
Цікаво, що моду на атріум у сучасній архітектурі запровадив єврей, виходець з України Джей Пріцкер, власник мережі готелів "Хаятт". Один із "Хаяттів", в Атланті, був спроектований у вигляді атріуму. Проект отримав успіх, з того часу будівля-атріум стала візитною карткою мережі та прототипом багатьох готелів у всьому світі.


"Атріум" на пр. Яворницького	Власне, атріум	Торговий центр "Пасаж" викликав неоднозначну реакцію містян

Декілька цікавих моментів. Одна з перших споруд Олександра Дольника, ТЦ "Європа" на Європейській площі, зведена на місці старого готелю "Італія", який належав... Дольнику! Це досить поширене єврейське прізвище, у Катеринославі жив відомий підприємець Файвіш Дольник. Можливо, навіть родич.

На вулиці Святослава Хороброго є три зовсім різні корпуси, об'єднані в комплекс з назвою "Цитадель". Розробкою цих проектів також займалася фірма "Дольник і Ко". Особливу увагу привертає загадкова постать у балахоні на колісниці, що розташувалася на даху Цитаделі-2. За легендою, нібито Олександр Дольник поцікавився у рабина Дніпра – який пам'ятник можна було б встановити на цьому місці? Рабин жартома відповів: "Нехай це буде Машіах". Так у нашому місті з'явився єдиний у світі пам'ятник Месії...

У 1996 році єврейській громаді міста було повернуто історичну будівлю Хоральної синагоги. Після численних радянських перебудов споруда потребувала реставрації, проект якої безоплатно виконав Олександр Дольник.
Особливий інтерес викликає інтер'єр молитовної зали. Старих фото не збереглося, дизайн довелося розробляти по-новому. За задумом автора, інтер'єр залу повинен символізувати єврея, який молиться у традиційній накидці – таліті.


Хоральна синагога на листівці поч. ХХ століття	Відновлена синагога на фоні "Менори"	Молитовна зала синагоги "Золота Роза"


ТЦ "Європа"	Рекламний проспект "Італії"	Цитаделі-1,2,3 та Месія

Найграндіознішим проектом компанії "Дольник і Ко", напевно, можна назвати запланований у центрі комплекс "Брама", той самий, який задумав ще Євген Яшунський.
Розробка проекту розпочалася у 2000-х. Час вніс корективи: місто вже було забудоване висотками, а біля самого з'їзду з мосту розташувався величезний "Міст-сіті центр". Початково задумана Яшунським 16-поверхова будівля загубилася на цьому тлі. Відповідно, "Брама" Дольника "підросла" до 50 поверхів (разом з технічними - 54 поверхи); загальна висота була рекордною на той час і становила 210 метрів.

Окрім основної будівлі "Брами", комплекс включає також ще 4 об'єкти загальною площею понад 200 тис. кв. метрів: 20-поверховий ТДЦ "Перехрестя", 1-поверховий ТЦ "Платформа", 3-поверховий ДЦ "Клин" та 5-поверховий ТЦ "Зігзаг". Весь комплекс мав займати цілий квартал.

Слід зазначити, що проект "Брами" зазнав значних змін порівняно з баченням Яшунського, через що деякі архітектори старої школи піддали його різкій критиці. Серед них був і Павло Нірінберг, який у 1970 році пропонував свій варіант "Брами".

Закінчення будівництва планувалося на 2016 рік, але криза також внесла свої корективи. Роботи були заморожені, збудували лише діловий центр "Клин", який планувався останнім.
До проекту повернулися лише у 2020 році; 2021 року розпочато зведення другої будівлі комплексу - торгово-ділового центру "Перехрестя".

Якщо грандіозний проект вдасться реалізувати, то станеться це вже без участі архітектора Дольника – Олександр Теодорович пішов із життя у 2013 році.

Іменем архітектора Дольника названо вулицю, розташовану неподалік комплексу "Крутогірний" (колишня вул. Фучика).


"Брама" Яшунського, 1960	Проект "Брама" Олександра Дольника	ДЦ "Клин"

Євсей Сорін: «еротичний» міст

Євсея Олександровича Соріна недаремно називали "архітектором вокзалів". Він став автором проектів залізничних воріт у багатьох містах СРСР: Ашхабад, Керч, Джанкой, болгарський Руссу та румунську Джурджію. Він же спроектував і другий за важливістю та величиною вокзал нашого міста – Дніпропетровськ-Південний, зараз – станція Дніпро-Лоцманський. Вокзал був відкритий 1 липня 1975 року.

Євсей Сорін - випускник Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, учасник війни, нагороджений медалями "За оборону Сталінграда" та "За доблесну працю". З 1945 по 1952 роки очолював відділ відновлення повоєнного Дніпропетровська, з 1952 року - головний архітектор проектів у проектному інституті "Дніпродіпротранс".

Але найбільш знаковою для міста роботою Євсея Соріна був Новий міст, зведений у 1966 році. Ідея позначити початок мосту високими пілонами, добре видними здалеку, належала саме архітектору Соріну.

Сорін же і запропонував прикрасити ці пілони барельєфами, тематику яких було доручено розробити скульптору Ю.Павлову та художникам А.Сопелкіну та Л.Пивовар. Тоді і з'явилася на мосту, поряд з ідеологічно правильними робітниками-колгоспниками, і потужна грудаста тітка, що розриває ланцюг. Якщо до ланцюгів у партійного керівництва питань не виникло, то з рештою... Цитата з книги Ігоря Родіонова «Дніпропетровські зодчі. Люди-легенди»:

- Що це за цицькі? - грізно спитав перший секретар обкому Ватченко, показуючи пальцем на опуклості.
- Так це ж молодість так зображують... - незграбно пояснив скульптор.
Переплавляти цицькі на орала не стали. Ризикувати напередодні ювілею влада не наважилася: а раптом не встигнуть до важливої дати. А пізніше від переплавлення барельєф врятувало те, що «мистецтво» молодих на очі «першому» більше не траплялося. Через міст Ватченко їздив рідко...

Особливу виразність сталевим барельєфам надавав "бронзовий" колір. Але це не було задумом авторів: цілісність поверхні барельєфів під час зварювання була порушена, і їх довелося покрити епоксидною смолою з метою запобігання корозії. Після ремонту мосту у 2019 р. барельєфи стали чорними і вже не виглядають так ефектно.


Новий міст, 2017 р.	Пілон із барельєфом, 2017 р.	Ті самі "цицьки"

Підсвітка мосту після ремонту, 2019 р.	Барельєфи стали чорними

Борис Мільман: найтаємніший об'єкт Дніпропетровська

Борис Якович Мільман скоріше інженер, ніж архітектор, але саме він став ідеологом та головним ініціатором будівництва набережної у Дніпропетровську. Набережна мала з'явитися ще у 1930-ті роки. Цей проект було розпочато, але незабаром надовго покинуто, оскільки асоціювався він з репресованим у 1937 році керівником області Менделем Хатаєвичем. Повернутися до цієї ідеї вдалося лише у 1950-х з ініціативи Бориса Мільмана, директора тресту "Дніпроспецбуд".

Перша ділянка набережної, 1950-ті рр.

Цікаво, що набережна будувалася виключно під егідою місцевої влади, "нагорі" про ініціативу не знали. У 1955 році було видано вищезгаданий закон "Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві", і керівництво міста побоювалося, що набережна може також потрапити під його дію.
Але надовго утримати в таємниці таке грандіозне будівництво було неможливо. Тоді будівельникам спала на думку цікава ідея: на кресленнях об'єкт став значитися як "набережна ім. В.І.Леніна". Мільман вважав, що на споруду з такою назвою ніхто не ризикне посягнути - і мав рацію.

Набережна була закінчена у 1970-х роках. Вона складається з 3 частин: Заводська Набережна, Січеславська Набережна (та сама, ім. Леніна), та Набережна Перемоги, загальною довжиною 23 км. Деякі "авторитетні" інтернет-ресурси гордо іменують її найдовшою набережною Європи...

Є ще один момент, про який часто забувають у різних статтях, присвячених Дніпру. Сьогодні ми неодноразово згадаємо про найвідоміший житловий масив міста – "Перемогу", оскільки одночасно 3 фігуранти нашого огляду стали її головними героями. Але, говорячи про архітекторів, незаслужено забувають тих, хто підготував ґрунт для їхньої творчості - причому, в даному випадку, у самому буквальному значенні цього виразу. І це був саме Борис Мільман.

У 1996 році на набережній з'явився пам'ятник, присвячений її засновникам, з фігурою Бориса Яковича Мільмана.


Борис Мільман. Фото з книги І.Родіонова "Корона над Дніпром"	Борис Мільман та пам'ятник будівельникам набережної

Олександр Сорін: "штаб" українських євреїв та будинок-фенікс

І наприкінці огляду поговоримо про цікаві об'єкти найвідомішого сучасного архітектора Дніпра, сина Євсея Соріна, про якого ми вже говорили - Олександра Євсеєвича Соріна.
Міжнародне визнання Олександру Євсеєвичу приніс, безумовно, грандіозний проект єврейського культурно-ділового центру "Менора" - найбільшого у світі (за винятком Ізраїлю). Будівля складається з 7 веж і побудована у вигляді семисвічника – світильника, що горів у Єрусалимському Храмі. У перекладі з івриту слово "менора" і означає "світильник".
"Менора" була відкрита у 2012 році і є центром єврейського життя Дніпра та, сміливо можна сказати, усієї України.

Ще одним об'єктом, який Олександр Сорін спроектував для єврейської громади, став меморіальний комплекс "Мацева", розташований на місці старого єврейського цвинтаря (сучасний парк ім. Писаржевського).


КДЦ "Менора"	Архітектор Олександр Сорін	Меморіальний комплекс "Мацева"

Але найцікавішою стала історія, що трапилась під час будівництва бізнес-центру "Ступені" на вул. Барикадній, 13, де автором проекту також був Олександр Сорін.

Під час будівництва було повністю знесено будинки старого кварталу. Якось до виконроба підійшов старий єврей і запропонував 100 доларів за вхідні двері з одного з тих будинків – чималі гроші. З'ясувалося, що це колишній будинок рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона, знакової постаті для дніпровської єврейської громади, батька 7-го Любавицького Ребе. І тоді замовником було ухвалено безпрецедентне рішення – відновити історичний фасад знесеної будівлі. Олександр Сорін розробив додатковий проект, і сьогодні будівлю сучасного бізнес-центру прикрашає такий незвичайний архітектурний елемент з меморіальною дошкою. А легендарні двері зберігаються у своєрідному міні-музеї, у вестибюлі бізнес-центру.


Відновлений фасад	Так виглядала будівля, фото 1990 р.	Ті самі двері

Євген Яшунський: корона над містом

Євген Борисович Яшунський народився 2 серпня 1929 року у Харкові. Його батько, Борис Наумович, був родом із єврейської землеробської колонії, яка за радянських часів увійшла до Сталіндорфського єврейського національного району Дніпропетровської області.
1951 року Яшунський закінчив архітектурний факультет Харківського інженерно-будівельного інституту та вирушив працювати на Урал. Потім була трудова діяльність у Херсоні. У 1968 році Євген Яшунський переїжджає до Дніпропетровська вже у статусі заслуженого архітектора, члена Спілки архітекторів СРСР. Саме тут було здійснено багато його найкращих проектів. Багато, але не головний...

Архітектор Євген Яшунський

З 1968 до 1990 року Яшунський працював у проектному інституті «Дніпроцивілпроект» головним архітектором проектів, займався розробкою генерального плану міста.
Євген Яшунський є автором чи співавтором проектів забудови найвідоміших житлових масивів Дніпропетровська - "Тополь", "Сокіл", "Лівобережний", "Воронцовський", "Фрунзенський" (зараз - "Ломівський") та інші. Найбільш відомий житловий масив, ідеологом якого був Яшунський – "Перемога", але про нього ми поговоримо трохи нижче.

З 1971 року під керівництвом Євгена Яшунського проходила забудова житлового району для працівників заводів західної частини міста, який отримав назву "Петровський" – за ім'ям найбільшого заводу ім. Петровського. Район складався з трьох житлових масивів – "Червоний Камінь", "Коммунар" (зараз - "Покровський"), і "Парус".


Житловий масив "Червоний Камінь"	Житловий масив "Покровський"	Житловий масив "Покровський"

Житловий масив "Парус"	Житловий масив "Парус"	Є.Яшунському вручають Державну премію за розробку ж/м "Перемога"

Однією із найвідоміших робіт Яшунського стала реконструкція будівлі Українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка (1979 р., у співавторстві з Леонідом Халявським). Фактично, театр був повністю перебудований, але зберігся зал для глядачів зі старовинними фігурами атлантів.
Три барельєфи на теми театральних вистав, що прикрашають фасад будівлі, виконані скульптором Юрієм Павловим.

Також Яшунський та Халявський спроектували Театральний бульвар, який на довгий час, аж до 2000-х, став єдиною пішохідною вулицею Дніпропетровська.

За планом архітекторів бульвар мав тягтися від вулиці Московської (Мономаха) до готелю "Асторія", і виходити на проспект Карла Маркса (Яворницького) між Головпоштампом та "Асторією". Але реалізувати вдалося лише частину проекту, і бульвар так і не перетнув вулицю Леніна (Воскресенську)...


Театр ім. Т.Шевченка	Ескіз концепції створення Театрального бульвару

Але найцікавіші проекти Євгена Яшунського залишилися нереалізованими. Найбільш масштабний із них – план забудови найвищого пагорба міста комплексом висотних будівель, або
Великий Дніпровський ансамбль "Корона".

«Корона - гігантське утворення, що складається з групи висотних будівель (150 - 200 м), розташованих по периметру центрального пагорба. Між собою висотки з'єднані у вигляді кільця на певній висоті. Все це нанизано на стовбур, проспект Карла Маркса (зараз Дмитра Яворницького) і вінчає вершину першого міського пагорба Дніпропетровська»…

Центр ансамблю мав бути розташований у районі сучасної Соборної площі – найвищої точки міста.

Проект Великого Дніпровського ансамблю. У центрі - "Корона хмарочосів"

У 1970 році архітектор Яшунський висунув ідею створення висотної 16-поверхової будівлі в районі центрального мосту, яка б символізувала в'їзд у місто з боку лівого берега. Задуманий об'єкт отримав відповідну назву – "Брама". Портал "Брами" мав бути на одній осі з мостом.
Цей проект Євген Яшунський реалізувати не зміг, але його ідея була підхоплена молодим тоді архітектором Олександром Дольником, якого багато хто вважав учнем Яшунського. Про Дольника та долю "Брами" ми також поговоримо трохи нижче.

Ну і не можна не відзначити ще один цікавий конкурсний проект - "Античорнобиль-XXI століття. Конкордія". Цей проект Євген Яшунський розробив у складі команди викладачів Дніпропетровського будівельного інституту, де він працював з 1990 року.
Конкурс проводився у 1992 році під егідою Міжнародної академії архітектури за підтримки ООН. Метою його було "створення гармонійного, екологічно стабільного середовища, що сприяє розкриттю нових можливостей духовного, інтелектуального та фізичного розвитку людини".

Передбачалося, що місто Конкордія стане екологічною столицею світу (!) і буде розташоване у місці злиття Бугу та Дніпра у Миколаївській області. Чисельність населення Конкордії – близько 150 000 жителів. Фінансування проектування та подальшої реалізації проекту планувалося здійснити за допомогою ООН.
Проект переміг у конкурсі, але далі справа передбачувано не пішла...

У 1993 р. Євгена Борисовича Яшунського було обрано членом-кореспондентом Української Академії архітектури, у тому ж році він став професором на кафедрі архітектурного проектування Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

Архітектор Євген Яшунський пішов із життя 18 січня 2002 року.

Архітектор Євсей Сорін

Також у Дніпрі є кілька шкіл, зведених за типовим проектом Йосипа Каракіса - №43 (вул. Любарського, 84), №14 (вул. Батумська, 20а) та №84 (вул. Кондратюка, 264)

У 1976 р. на розі вулиці Дзержинського (зараз Вернадського) та проспекту Карла Маркса (зараз Яворницького) за проектом Павла Ніринберга була зведена будівля, яка на довгі роки стала найвищим житловим будинком Дніпропетровська, та його архітектурною домінантою. Містяни жартома називали його "Чортів палець", але до сьогоднішнього дня цей будинок називають "Книгою" - на першому поверсі був відповідний магазин.
Вдале розташування на вершині пагорба підкреслювалося відкритим майданчиком з квітковим годинником. На жаль, майданчик зараз забудований.

Будинок Книги та квітковий годинник, 1980-і рр.

Ще один об'єкт Євсея Соріна у Дніпрі – друга будівля історичного музею. Коріння проекту сягає... до Північної Африки початку ХХ століття. Річ у тім, що другий корпус музею планували створити ще 1911 року, т.я. стара будівля вже не могла вмістити всі експонати. Для цього губернське земство відрядило до Єгипту людину, чиїм ім'ям згодом назвуть музей (а потім і проспект, на якому цей музей знаходиться) – Дмитра Яворницького. Яворницький вивчив проект Каїрського музею, який було взято за зразок, і 1913 року розпочалося будівництво. Але закінчити будівлю згідно з проектом не встигли – розпочалася Перша світова війна, потім відбулася революція.

Вже після Другої світової напівзруйновану будівлю доручили відновити архітектору Євсею Соріну. І він зробив це на основі проекту, привезеного до Катеринослава ще Яворницьким, зберігши основну композицію та надбудувавши третій поверх...

У відновленому будинку розмістився проектний інститут "Дніпродіпротранс", тут і пройшла велика частина кар'єри Євсея Соріна. А найцікавіше полягає в тому, що у 1989 році будівлю передали історичному музею, для якого вона і була задумана.

Напевно, варто сказати про ще один цікавий випадок відновлення історичної справедливості, в якому брав участь Сорін, хоч він і не має відношення до Дніпра.
У 1948 р. страшний землетрус повністю зруйнував Ашхабад, столицю Туркменської РСР. Євсею Соріну доручили відновити вокзал.
Було розроблено проект з урахуванням особливостей місцевої культури, на чому особливо наполягав архітектор. Проект передбачав зведення купола та високого шпиля. Але в 1955 р. приймають відомий закон "Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві", і купол зі шпилем порахували тими самими "надмірностями".

У 1990-х роках у вже незалежному Туркменістані перебудовувалося багато знакових об'єктів країни. Дійшла черга до ашхабадського вокзалу. Коли підняли старий Соринський недореалізований проект, дуже здивувалися його відповідності східній специфіці. І добудували – через 30 років, саме так, як і первісно запланував Євсей Сорін. Сталося це ще за життя архітектора.

Помер Євсей Олександрович Сорін у 1996 році.


Південний вокзал, Дніпро. Фото Вікіпедії	Корпус історичного музею на проспекті Яворницького	Вокзал в Ашхабаді, фото Вікіпедії

Варто також згадати й інших єврейських архітекторів, нехай не таких яскравих, але вони залишили значний слід в історії міста.

Матвій Йосипович Зарайський
Народився в 1919 р. в м. Ромни. Учасник Другої світової війни, військовий перекладач; нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями "За бойові заслуги", "За визволення Варшави", "За взяття Берліна".

У 1948 - 1982 рр. працював у Дніпропетровську. Обіймав посади начальника архітектурно-будівельного відділу ДПІ "Дніпроцивілпроект", головного архітектора будівельного відділу ДПІ "Дніпродіпротранс".
У 1997 р. емігрував до Ізраїлю.

Проектував житлові будинки, забудову житлових масивів. Найвідоміший проект архітектора Зарайського – Будинок Побуту на вул. Короленка (1972 р.)

Мойсей Бунімович Кудрявський
Народився в 1923 р. в м. Брагін, Гомельській області, Білорусь. Учасник Другої світової війни, під час одного з боїв втратив ногу.
Обіймав посади архітектора, старшого архітектора, керівника групи, головного архітектора проектів у Дніпропетровському проектному інституті "Облпроект" (згодом Дніпроцивілпроект).

Брав участь у розробці житлових масивів "Перемога", "Сонячний". Спільно із Матвієм Зарайським відновлював обласну лікарню ім. Мечникова (виконав проект лікувального корпусу та будівлі шпиталю для ветеранів), за що серед колег отримав прізвисько "Доктор".

Давид Самойлович Лейкін
Народився в 1909 р. в Катеринославі. Учасник Другої світової війни; нагороджений медалями "За оборону Сталінграда", "За оборону Кавказу", "За взяття Будапешта", "За бойові заслуги" (за участь у Яській операції).

Обіймав посади старшого архітектора відділу цивільних споруд тресту Укрвуглепроект, заступника начальника відділу цивільних споруд у ДПІ Дніпродіпрошахт, заступника начальника відділу у ДПІ Дніпроцивілпроект.

Автор проектів шахт, житлових будинків, гуртожитків.
Помер 1997 р. у Дніпропетровську.

Осип Григорович Бейнісович
Народився у 1905 р. у містечку Ново-Воронцовка Херсонської губернії.
До війни обіймав посади начальника архітектурно-планувальної майстерні Управління проектування та розвитку м. Дніпропетровська, начальника сектору планування населених місць інституту Облдніпропроект, головного інженера проектів будівництва авіазаводів.

Керував евакуацією Дніпрооблпроекту на Північний Кавказ.
Під час Другої світової війни служив у евакогоспіталях.

Після війни – інженер групи, а потім начальник відділу цивільного будівництва тресту Укрвуглепроект Мінвуглепрому Західних районів СРСР.
Депутат п’яти скликань міської ради Дніпропетровська.
Брав участь у проектуванні заводських селищ на всій території України, розробці генеральних планів м. Нікополь та Новомосковськ.

У Дніпропетровську брав участь у проектуванні забудови Верхнього селища Автозаводу (між вулицями Титова, Макарова та проспектом Хмельницького).

Оскар Хавкін: брутальний Поплавок

Оскар Григорович Хавкін народився у 1923 р. на станції Межова. Учасник Другої світової війни.

У 1944 році Хавкін склав вступні іспити до Московського архітектурного інституту. Однак у столиці було складно із житлом. Хавкін перебрався до Дніпропетровська і вступив на другий курс інженерно-будівельного інституту.
У 1948 році розпочав роботу в проектному інституті "Облпроект" (згодом "Дніпроцивілпроект"), де пройшов шлях від рядового архітектора до головного архітектора проектів та керівника відділу.

В основному Хавкін займався реконструкцією та проектуванням шкіл, але 2 об'єкти в його кар'єрі стоять особняком. Як і Євген Яшунський, Хавкін відіграв одну з провідних ролей у групі творців житлового масиву "Перемога" (вже скоро ми до неї дійдемо)) А найбільш оригінальним його проектом є ресторан "Поплавок" на набережній, який і сьогодні можна назвати одним із найнезвичайніших споруд Дніпра. Як не дивно, "Поплавок" став відомий широко за межами міста, можна сміливо сказати – у всій Європі.

Архітектори Дніпропетровська (зліва направо): Євген Яшунський, Олександр Воловик, Павло Нірінберг, Оскар Хавкін. Фото з книги І.Родіонова "Дніпровські зодчі"

Незвичайний круглий ресторан на воді з'явився в листопаді 1968 року навпроти нещодавно зведеного інституту "Укрдіпромез" і став продовженням у влаштуванні набережної, про яку ми вже говорили. А прославив його французький фотограф Фредерік Шобен.

Шобен з 1970 по 1990 роки відвідував різні країни світу, зокрема Радянський Союз. Фредерік фотографував архітектурні споруди, які його найбільше вразили, і в об'єктив француза потрапили одразу три споруди з Дніпра - ансамбль житлових будівель на початку проспекту Гагаріна, готель-гуртожиток цирку поряд з готелем "Дніпропетровськ" і, власне, "Поплавок". Незабаром відоме у всьому світі британське видавництво "Файдон" опублікувало атлас топ-10 об'єктів, зведених у стилі бруталізм, що набирав тоді популярність, і на 5 місці опинився дніпропетровський "Поплавок". Атлас публікувався в Італії, Британії, США та інших країнах.

Оскар Хавкін брав участь у проектуванні житлових масивів "Тополь", "Сокіл", "Західний", "Сонячний".
Для Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи (зараз Інститут сільського господарства степової зони НАН України) Оскар Григорович спроектував основний корпус на вул. Вернадського, а також селище для наукових співробітників цього закладу, для проведення польових та лабораторних дослідів (сучасне селище Дослідне).

Заслужений архітектор УРСР, лауреат Державної премії СРСР. Помер у 1984 році у Дніпропетровську.


Ресторан "Поплавок". Фото з атласу Файдон, фотограф Фредерік Шобен	Ресторан "Поплавок", 2009

Проект міста Конкордія. Малюнок Євгена Яшунського